АННА ТИХОМИРОВА (КВІТКА): ЛЮДИ НЕ ПОВИННІ БУТИ ІДЕАЛЬНИМИ, ЩОБ СПОДОБАТИСЯ ОДИН ОДНОМУ

Кастинг агентство «АBA STUDIO» надало 666 кандидатур на головну жіночу роль у фільмі «DZIDZIO ПЕРШИЙ РАЗ». Обирали героїню не тільки продюсерський склад, творча група, а Михайло Хома безпосередньо і його думка була визначальною. Обрано було 4 претендентки: три - українки та одна - з-за кордону, Анна була другою у переліку.

У DZIDZIOFILM на кастинг Анна Тихомирова прийшла одягнена у широку байкову сорочку в чорно-червону клітинку, без косметики, із зачіскою «хвостиком». Щирість, чіткість, прямолінійність і візуальна тендітність Анни вразила продюсерську групу, яка приймала рішення. Звідки така унікальність образу - інтерв’ювала Анастасія-Марта Салабай.
День народження головної героїні фільму Квітки (Анна Тихомирова) випав на період зйомок фільму "DZIDZIO Перший Раз". Тому команда DZIDZIOFILM привітала її прямо на майданчику під час процесу зйомок

- Звідки ти?
- Я народилась у місті Каховка Херсонської області. Багато хто має знати це місто, бо там щороку проходили Таврійські ігри. Вся Каховка збиралась на цей фестиваль. Саме там я і жила до 5 років. А потім тато переїхав до Києва і забрав нас з мамою. У містечку Вишневому я ходила в дитячий садочок, згодом там почала ходити у перший клас. А потім батьки зібралися їхати в Ізраїль на заробітки. Мене відправили до бабусі в Каховку, тому другий клас провчилася в Каховці. Але закордон батьки не змогли полетіти, тому третій клас я ходила в Києві, в 54 школі, яку я і закінчила.
- Важко було змінювати школи?
- Чесно кажучи - так. Це вже була моя третя школа. І в кожній школі в мене були свої друзі, вчителі. Я до всього швидко звикала, але постійно все змінювати було важко. Хоча шкіл, слава Богу, було три, а не вісімнадцять (сміється).
- Яка в тебе сім'я?
- Мої батьки розлучились, коли мені було 10 років. Я прийняла рішення жити з татом. Але коли батьки розійшлись, вони залишись в хороших відносинах, спілкувались, не влаштовували сварок, не було конфліктів. Мама дуже просила, щоб я залишилась жити з нею. Але я зробила саме такий вибір, бо мама вже жила з іншим чоловіком. А мені б довелося прилаштуватися до нових умов і знову змінювати школу. Я цього дуже не хотіла. Я не жалкую, що зробила такий вибір, бо для мене тато - друг. Я все могла йому розповісти. Знала, що він підтримає мене в будь-якій ситуації. Тато в мене класний!
- Після закінчення школи в Києві, ти відразу обрала акторство?
- Не зовсім, я хотіла поступити в цирково-естрадну академію, тому що мені дуже хотілося саме туди. Я навіть деякий час ходила на спортивно-бальні танці та на акробатику. Тому й прийшла вступати саме на гімнастику. А мені сказали, що я не можу саме туди вступити і порадили вступати на пантоміму. «Нє-нє-нє, - сказала я. - На пантоміму не хочу!!!». І я рік не навчалась. Ходила весь час і тренувалась. Думала поступати на гімнастику наступного року. А двоє моїх однокласників поступили на розмовний жанр. І саме вони вмовили мене поступити туди ж. Я подумала - а чому б і ні - пішла на розмовний жанр і поступила!
- Ти відчула одразу, що це - твоє?
- Ну, мені сподобалось. Я насправді не знала, що це таке. Але коли ми з викладачами почали навчання, це виявилося для мене дуже цікавим. Я тоді зрозуміла: все, що не робиться, - робиться на краще. Так я і стала актрисою.
- Це круто. А характер в тебе який? Плюси, мінуси? Ти - дуже відкрита людина, наскільки я тебе знаю. Ти, за висловами знімальної групи, вся така світла і сонячна! А що ти сама думаєш про свій характер?
- Знаю, що я - не подарунок долі, це точно (сміється). Мені не раз говорили батьки про мій важкий характер. Близькі люди знають, наскільки важкий! Я запальна і вперта. Навіть коли я неправа, і я знаю, що неправа, то не можу підійти і вибачитись. Зі мною буває нелегко. Але незважаючи на це, я - відкрита людина і завжди готова допомогти. Можу дати пораду, підтримати. Але деколи перегинаю палку, потім стає соромно та незручно і я розумію, що мені треба спуститися з небес.
- А в роботі? Який в тебе характер у стосунках з колегами на знімальному майданчику?
- Ну, це краще запитувати в колег. Але я - неконфліктна людина, тільки за умови якщо мене ніхто не зачіпає (сміється). Для мене краще, щоб на роботі були хороші та дружні відносини. Всім від цього буде легше. Бо сварки на зйомках - це ж нікому не потрібно. Тому стараюся зі всіма бути в хороших відносинах, спілкуватись і підтримувати колег.
- Які в тебе були проекти? На якому курсі ти почала працювати?
- На третьому курсі у мене мала бути роль у серіалі. Мене навіть затвердили на головну роль (мова про серіал «Дворняжка Ляля»). Мене перефарбували в рудий, пофарбували мені брови, вії, бо моя головна героїня повинна була бути абсолютно руда. І буквально за 2 дні до зйомок зателефонували продюсери і сказали: «Аню, вибач, але канал тебе не затвердив. Ми можемо тобі запропонувати іншу роль протягом усього серіалу». Звичайно, я дуже засмутилася, почала шукати причину у собі, що зі мною не так. Але все-таки я знялась в серіалі, в лінійній ролі Крістіни. Так звали мою героїню.
- Довелося знову перефарбовуватись?
- Так. Мене заново перефарбували. Заново відросли брови… А після цього серіалу в мене були лише епізодичні ролі.
- Це твоя перша головна роль?
- Так. В кіно - перша. Це також - мій персональний перший раз. Як і в Дзідзя.
- Тоді перейдемо до нашого фільму. Як відбувався кастинг?
- Насправді, якщо порівнювати зі всіма іншими кастингами - це навіть був не кастинг, жорсткий, різкий по своїй суті, - це було знайомство. В звичайному кастингу тобі скидають тексти, а ти вчиш їх і розповідаєш, з тобою ж ніхто не знайомиться як з особистістю. А тут було все навпаки. Я спочатку не розуміла, чого ці люди від мене хочуть. Мені ставили питання про особисте життя: хто я, яка я, як я мислю і що відчуваю? Саме тоді була думка, що «дивний якийсь кастинг». Але мені сподобалось спілкуватися з цими людьми: був Дзідзьо, була Діана Юраш та Анатолій Безух. Ми сиділи всі разом, спілкувались і я не відчувала себе замкнутою. Мені було комфортно. Я спілкувалась з цими людьми так, ніби бачила їх не перше. Вони справді виявляли зацікавленість у тому, що я кажу, чи розповідаю. Я відчула, що сподобалась їм, найперше, як людина.
- Отже, ти була схожа на головну героїню, якщо тебе взяли.
- Безумовно є схожості. Але є і розбіжності. Моя зовнішність мила і ніжна, як і сама Квітка. Бо головна героїня - вся така ніжна. Характер в неї теж дуже ніжний. А в мене все таки є стержень, є багато «жесті» в характері. Натомість Квітка - справжня квітка!
- Але в образ Квітки Ти ж додала частку своєї «жесті», правда?
- Квітка має цю «жесть» в характері тільки тоді, коли її ображають. А так вона вся тендітна як ззовні, так і за поведінкою.
- Важко було її грати?
- Насправді, ні. Хоча ти знаєш, що були деякі дуже приватні сцени: сцени у ліжку для мене були найважчими у зйомках. А так в цілому, як для кіно, текст був не такий і важкий. Все було легко, особливо з Мішою (Дзідзьом). Всі мене підтримували. Але Михайло підтримував мене найсильніше: він підходив і казав: дивися, можна зробити так, або можна зробити ось так. І я йому довіряла, робила всі правки, коли було потрібно.
- Отже, тобі було комфортно і твій партнер вклав у тебе багато зусиль.
- Так. Велике дякую Дзідзьові. Він підтримував, підказував. В нього була своя картинка, як грати, які емоції необхідні в тій чи іншій сцені. Бо він бачить все дуже красиво і не так, як інші. Йому можна було довіритися як професіоналу.
- А його герой Дзідзьо? Який він у цьому фільмі?
- У цьому фільмі Дзідзьо - зовсім інший, а місцями - навіть ніжний, і в усіх сенсах незвичайний. Квітка закохалася.
- Можливо між вами була якась хімія?
- Я думаю, що в будь-якому випадку якісь мікрохвилі проходили. Бо просто так, без емоцій неможливо зіграти чисте і ніжне кохання. Тому, можливо, щось і промайнуло (сміється).
- Сподіваємося, ми скоро побачимо цю щиру і чисту любов з 25-го жовтня в усіх кінотеатрах. Але як тобі працювалося на майданчику з усіма іншими акторами та групою?
- Я дуже швидко до всіх звикла.
- Це було в Бортниках та Ходорові, Львівської області.
- Так, це було в селі. Ми жили поряд цього села у малому містечку і дуже швидко звикли один до одного. В мене таке враження, ніби я побувала в дитячому таборі. Всі дуже здружилися, всі класні, добрі, спілкування завжди було на позитивній ноті. Мені сподобалося працювати і коли закінчилися зйомки, стало сумно: «Як я вас вже не буду бачити?». Місяць мене не було вдома, але весь цей час я була на позитиві.
- Було незвично зніматися в селі?
- Ти знаєш, мені не звикати до сільських умов. Моє життя - найзвичайнісіньке, таке, як у всіх. Я також знаю що таке село, бо в мене бабуся - в Каховці. Для мене це було не критично, навпаки, все сподобалося. Тим більше, ми жили в комфортному готелі у Ходорові з гарною назвою «Чайка». Я навіть села не відчула (сміється). Навпаки сподобалося те, що корів побачила, гусей, качок та індиків. Фотографувала все. Відчувала, що повітря інше, чистіше і легше. Природа теж інша, мені дуже сподобалось.
- Розкажи, які були труднощі на майданчику? Тебе там, пам’ятаю, кліщ вкусив.
- Так, справді, я й забула! Ну, було трохи важко зніматися через погодні умови. Міг йти дощ цілу годину, а потім сяяти сонце, потім - знову дощ. Погода дуже різко мінялась. Навіть в перший знімальний день, коли в мене був День народження, я просиділа весь день без діла. Мені сказали: «Аню, ми тебе знімати не будемо, бо в тебе сцена в шортах, у яскравий літній день!». А в цей день дощ лив і було усього +13. На погоду було трошки образливо. Я ж приїхала на свій День народження на знімальний майданчик, а тут таке дощове непорозуміння.
- Хоч відсвяткували?
- Не дуже сильно, бо всі працювали до глибокої ночі. Я купила тортик, пляшку шампанського і посиділи в тісному колі. Але я не засмучуюсь. Більше всього підставляла погода. Бо були такі дні, що ми взагалі не могли знімати через ці липневі зливи. Але вертаюся до кліща, коли він вліз у шкіру на моїй нозі, над коліном, то мене всі кинулися рятували: Оля Осинська – асистент кастинг директора, відома тобі Марточка Салабай і Сергій Корнієнко – другий режисер, він мені, взагалі, того кліща дістав. Тобто рятували мене всім колективом!
- В нас було дуже багато локацій. На якій тобі найбільше сподобалось?
- Я знімалась майже на всіх локаціях, крім бані та дискотеки. Це були два будинки, Церква, біля озера. Але найбільше сподобалася церква. Чомусь саме ця локація? Можливо, я відчувала якусь енергію, як у пісні Міші Хоми: «Якась енергія-водичка переливається собі…».
- А взагалі як тобі локації?
- Класно. Багато природи. Багато натури. Все надзвичайно гарне.
- Наступне питання - про тебе. Ти така тендітна і ніжна, чому, звідки це у тебе?
- Я? Аня Тихомирова тендітна? Не знаю. Можливо, я така тендітна тільки ззовні. А характер не зовсім такий, міцний і сильний, не знаю чому так. Мабуть, батьки постарались, зроблено з любов'ю.
- Що найскладніше переживала в житті? Які миті, переламні моменти?
- Коли розійшлися батьки і я залишилась з татом. У мене не було жорсткого виховання, тато не змушував мене приходити о певній годині додому, робити о певній годині уроки. В мене була свобода, я рано стала самостійною. В 13 років почала працювати: проводила дегустації цукерок, роздавала листівки разом з однокласником: зимою, холодно, мерзли. Потім був наступний рівень (сміється). Я була аніматором: і Лунтиком, і Машею.
- Це вже в університеті?
- Це було саме у той рік, коли не вступила на навчання. Я ходила на акробатику і мені знайома дівчинка запропонувала стати аніматором. З того часу я вже не брала грошей ні в батька, ні в матері. Майже чотири роки я так працювала, тому рано стала самостійною, бо не звикла в когось просити допомоги.
- Для твого віку та досвіду головна роль в повнометражному фільмі - це великий крок. Хочеш далі продовжувати?
- Так. Я навіть мамі і татові боялась сказати. Просто чекала доти, поки мене точно затвердять на роль. А потім сказала батькам і вони були дуже раді. До речі, іноді в мене так буває, що кажу собі: хочу знятись в рекламі. І знялась. Потім захотіла знятися в кліпі. І бац, знялась. А потім, я ж повинна якось рости, треба тепер знятися у фільмі. Але думала, що це не реально - фільм! Як я туди потраплю? Хто мене візьме у кіно? Такого ж бути не може. Я ж тільки другорядні ролі грала в серіалах, то що там говорити про головну роль в повнометражному фільмі?! Чесно, для мене було важко звикнутися з думкою, що я тепер маю головну роль у кіно.
- Про що фільм? Тебе ж часто питають, що ти їм відповідаєш?
- Нічого не відповідаю. Мені ж не можна про це розповідати (широко посміхається). Прийдете в кіно і подивитесь. Мені, здається, фільм про дуже щирі почуття. Про кохання. Про відносини. Дуже ніжний фільм і дуже музичний.
- Така незвична концепція для Дзідзьо.
- Дзідзьо - вперше в такій ролі. І людям буде цікаво подивитися саме на це.
- На твою думку, чому варто піти на фільм? І що зачепить глядачів?
- Люди мають побачити, що все не так просто в житті. Люди не повинні бути ідеальними, щоб один одному сподобатись. Взагалі, ніхто не є ідеальний. Глядачі подивляться фільм, поглянуть на себе збоку, зрозуміють, що не все так легко і просто. Але не зважаючи ні на що, треба кохати, треба любити і переживати приємні почуття в собі.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *